Францисканки Місіонерки Марії

 

Святі Мучениці з Китаю

 

«І сказав Ісус: “Ідіть же по всьому світу та проповідуйте Євангеліє всякому творінню”» (Мк 16,15)

У 1898 році Франческо (Fagolla), єпископ з Китаю, прибувши до Рима, хотів запросити спільноту місіонерок до своєї далекої місії в Азії, де народжувалося християнське життя. На той час найбільш місійним Орденом було Згромадження Францисканок Місіонерок Марії, головна місія яких – іти всюди, до важких і далеких місць, щоб нести Добру Новину про спісіння.

Марія від Страждань Господніх приймає запрошення єпископа й усвідомлюючи, які умови життя панують в Китаї, розуміючи небезпеку для життя місіонерів (смерть брата Вітторіно за віру), вона шукає сестер, які прагнуть поїхати на цю місію, із запитанням: чи я зможу віддати моє життя в жертву за віру?

«Так» – дали відповідь вісім сестер, одна з яких захворіла дорогою і була змушена повернутись.

У Китаї сестри йдуть до людей, щоб служити найбіднішим і сказати їм без слів,  що Бог Ісуса Христа любить їх безмежно. Сестри займаються будинками для сиріт, хворими; піклуються про Літургію (спів); вивчають китайську мову.

Проходять дні і місяці... Ненависть влади Китаю до місіонерів і християн посилюється. З’являється загроза смерті, і єпископ просить сестер залишити Тай-ян-тоу.  Але сестри віповідають в один голос: «Не забороняйте нам помирати з вами. Бог, даючи нам випробування, дасть нам також сили для перемоги. Ми не боїмося смерті, ми приїхали сюди, щоб проголошувати любов і віддати життя за любов до Ісуса».

29 червня сестри забирають дівчат-сиріт. Губернатор примушує зректися віри в Ісуса Христа.

5 липня двоє єпископів, троє францискарців, п’ятеро семінаристів, семеро сестер ФММ, шестеро дівчаток, одну вдову та інших працівників місії ув’язнюють.

9 липня... Навколо лунає крик жінок і дітей... Єпископ сказав: «Ось надходить час смерті, уділяю вам відпущення гріхів». Сестри заспівали гімн прославлення «Тебе, Бога, прославляємо». Китайська земля отримує посів – кров мучеників,  яка в історії Китаю принисе плід.

Святі мучениці Францисканки Місіонерки Марії були жінками з тіла і крові, як кожен із нас. Це були сім молодих дівчат із звичайних родин. Сім сестер, які прагнули служити Богу, Церкві, вбогим, місії своїми дарами та здібностями, не зважаючи на свої вади та гріхи.

Вони дуже нам близькі.

Яка прикмета їх об’єднує?

Величезне прагнення відповісти на Божий поклик, щоб відкрити своє життя на Святого Духа і дозволити Йому діяти в собі, як Він діяв у Марії з Назарета.

                                          

Марія Герміна від Ісуса (Ірма Грівот)

Народилася 28 квітня 1866 року у Франції в небагатій родині. Ірма була простою, працьовитою і лагідною дівчинкою. Коли вона вирішила піти в монастир, батьки не погодилися з її вибором, тому у житті дівчини з’являлися різноманітні важкі ситуації. У 1894 році Ірма приїжджає у Ванвес і там починає чернече життя. Ззовні ніжний вигляд Ірми заслонює сильну волю, яке пізніше переможе труднощі. У липні цього ж року вона під час новіціату в Шатле (Франція) отримує ім’я Марія Герміна від Ісуса (у ті часи сестри отримували нове ім’я, яке означало початок нового життя).

Сестра Марія Герміна була сповнена постійністю і покорою. Завдяки терпеливості і покорі вона вміла створювати приязну атмосферу там, де перебувала. У Китаї вона була настоятелькою спільноти Францисканок Місіонерок Марії. Для них аж до кінця була матір’ю та опікункою.

Місіонерка, адораторка, жінка єдиної любові... Герміна не тікала від смерті, а вміла втілити в життя слова Вчителя: «Ніхто неспроможний любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Йн 15, 13).

                                            

  Марія де ля Паз (Маріанна Джуліані)

Народилася 13 грудня 1875 року в Аквілі (Італія) в убогій родині, що страждала через важкий характер батька, який карав своїх дітей і не дозволяв їм ходити до храму. Мати Маріанни багато працювала і вчила дітей любити Божу Матір. Коли Маріанні виповнилося 10 років, її мати померла, і дівчинка переживала великий біль через смерть найближчої людини. Батько залишає дітей, і про них піклуються родичі. Маріанна була розумною і побожною дівчинкою. Її дядько, францисканець, спрямовує  її до Згромадження Францисканок Місіонерок Марії.

 У 1892 році Маріанна починає новіціат й отримує ім’я Марія де ля Паз (Марія від Миру). Перші обіти складає в Вавесю. Пізніше їде до Австрії і там займається організацією дитячого будинку і матеріальними справами в спільноті. Життєві сили сестра знаходила на молитві – постійній, вірній, з’єднуючій з Христом.  Перед смертю пережила агонію, як Ісус, і так, як Він, сказала «ТАК!» і віддала повністю своє життя у 25 років.

                                           Марія Клара (Клелія Нанетті)

         Клелія Нанетті  народилася 9 січня 1872 року в Понте Маддалена (Італія). Народження дівчинки батьки прийняли з великою радістю. Удома і в рідному селі її дуже любили. Від природи Клелія була розумною, радісною і жвавою. Вчителі у школі виховували в ній дисциплінованість. Батьки змушують Клелію ходитит на танці, але вона вже зробила свій вибір: хоче віддати своє життя Богові. Її брат Варнава, францисканець, допомагає їй в цьому. У 18-річому віці вона розмовляє про це з батьками, але вони вважають, що це тільки її каприз. Клелія знає, чого хоче, і починається боротьба, в якій вона усвідомлює реальність страждання, ненависті і розчарування. Клелія відчуває в собі прагнення віддати своє життя, проголошуючи Євангеліє.

24 січня 1892 року вступає до Згромадження Францисканок Місіонерок Марії і в квітні отримує ім’я Марія Клара. Вона уособлює місіонерку життєрадісну, щиру, відважну, готову забувати про себе заради інших.

В останній життєвій боротьбі в Китаї Клара перша отримала смертельний удар. Її останніми словами були постійно повторювані: «Завжди вперед!».

                                             

Марія від святої Наталії ( Жанна-Марі Керген)

Народилася 5 травня 1884 року в Бель-Іль-ан-Терр у Франції. Вона була дочкою простих і вбогих селян.  Жанна була однією з тих дівчат, що люблять бігати у горах і збирати квіти до каплиці Матері Божої. Дівчинка навчалася в сільській школі читати, писати, готувати і в’язати. Незабаром помирає її мама і Жанна замість неї займається домашнім господарством. В ті часи у її серці з’являється прагнення повністю віддати своє життя Богу.

У 1887 році Жанна стукає в двері новіціату у Франції і там починає своє чернече життя з переконанням: «Все є великим для того, хто чинить з величі душі». Її нове імя – Марія від святої Наталії.

Після закінчення новіціату сестра їде до Парижа, де спільнота живе дуже убого, і Марія приймає цю вбогість із радістю. Першоа закордонна  місія – це Карфаген у Північній Африці. Звідти сестра повертається хворою. Поступово відкриває таємницю хреста і пише: «Я щаслива, бо мені є за що жертвувати страждання. Я так хочу любити Бога понад усе, бо Він був щедрий зі мною і вчинив так багато добра для мене».

У березні 1899 році с. Марія від святої Наталії їде до Китаю. 9 липня, міцно обіймаючи руками хрест, помирає разом зі своїми сестрами.

«Не біймося... тільки Бог проходить через смерть» – повторила кілька разів…

   

                                       Марія від св. Юстина (Анна Франсуаза Моро)

Народилася 9 квітня 1866 році в селі Ла-Фе (Франція). Її батько був багатим землеробом, відомим серед селян як людина щедра і добра. Маленька Анна була лагідною і сміливою, хоч часом мовчазною, серйозною і сумною. Найчастіше вона проводила час зі своєю матір’ю. Після смерті батька Анна бере на себе відповідальність за продаж землеробних виробів, але відчуває в серці, що Бог її кличе до чогось більшого. Дівчина хоче їхати до Китаю, щоб там віддати своє життя.

У 1890 році вступає до новіціату ФММ. Через деякий час ентузіазм зникає, і зявляються сумніви. Марія від св. Юстина виконує прорсту роботу. Думки про майбутнє переповнюють її страхом і стражданням. Вона сумнівається у реальній присутності Ісуса в Євхаристії і ставить собі багато запитань: Що робити? Залишити цю дорогу і повернутися додому?  Марія від св. Юстина багато молиться і страждає.  Розмовляючи з Марією від Страждань Господніх, генеральною настоятелькою, вона відкриває їй свій стан душі і говорить: «Я – ніщо, і раніше не знала про це». Засновниця дає їй пораду, щоб вона постійно повторювала: «Отче, не моя, лише Твоя воля нехай станеться». У цей час випробувань і спокус сестра вчиться жити вірою і пригортається до хреста, в якому знаходить перемогу і мир.

Після складання вічних обітів с. Марія від св. Юстина їде до Китаю. Через деякий час пише: «Мені здається, що я завжди тут була. Дякую Марії, до якої я завжди зверталася в молитві».

Господь обдарував місіонерку глибоким миром, аби вона була здібна дати свідоцтво Найбільшої  Любові.

                                     

       Марія Адольфіна (Анна Катаріна Д’єркс)

Народилася 8 березня 1866 року в Голландії. Походила з убогої родини, її мати швидко померла і шестеро сиріт взяли до себе сусіди. Анна виховувалася в родині робітників, які були багатими милосердям, а не грішми. У школі на уроках Марія була уважною, радісною і доброю дівчинкою. Після закінчення школи працює на фабриці по виготовленню кави. У цей же час дозріває її віра, дівчина починає розуміти, що справжня радість походитть з Невичерпного Джерела.

У 1893 рорці Анна вступає до новіціату ФММ в Голландії. Свої сили черпає зі Святого Письма і посвячується найпростішій і найважчій роботі без нарікання.

Марія Адольфіна відчуває себе негідною пролити свою кров за віру, але приймає пропозицію служіння у Китаї.

«Марія Адольфіна – це сестра, яку можна просити про все, – каже сестра  Герміна, настоятелька спільноти, –  вона є однією з сестер повністю відданих Богу, завжди готова слухати».

                                                  Марія Амандіна (Пауліна Жьорі)

Пауліна народилася 28 грудня 1872 року в Бельгії. Вона була дочкою вбогих, але глибоко віруючих батьків, які були змушені важко працювати, щоб забеспечити своїх дітей. Коли Пауліні виповнюється 7 років, померла її матір. Її батько був змушений виїхати працювати в інше село.

У 15 років дівчина вступає до ІІІ Францисканського Ордену Терціарів. Її рідна сестра Розалія вступає до Згромадження ФММ і виїжджає на місію у Цейлон. У цей же час Пауліна вступає до новіціату.

Марія Амандіна – так звучить її нове ім’я – була простою, радісною, щедрою францисканкою. Швидко нав’язувала справжні відносини у радості і мирі. Після вічних обітів їде в Марсель і готується до місії, доглядаючи хворих.

У Китаї с. Марія Амандіна працює медсестрою і доглядає сиріт. «Сестра Амандіна – наймолодша з нас, – говорить Марія Герміна, – співає й усміхається весь час... Місіонерські хрести треба нести з радістю».