Скарб, захований у буденності

(життя блаженної Марії Ассунти Паллота, францисканки місіонерки Марії)

 

Ми звикли чути історії про святих, насичені чудесами та містикою, і Бог дійсно об'являє Свою любов і міць у цих дивах, але так само прекрасно Бог діє у кожній, на перший погляд, звичайній ситуації життя, треба тільки вміти шукати Його. Той скарб Божої присутності у найпростіших справах зуміла відшукати молода дівчина, що жила у XIX столітті, запрошую зробити крок у минуле і познайомитися з нею…

20 серпня 1878 року, Італія, невеличке містечко Форче, в убогій родині Людвіка та Євразії Паллота народжується перша донька Ассунта. За кілька років родина поповнюється ще чотирма дітьми. Усі живуть простим селянським життям, працюючи в полі. Батько, добрий та щирий чоловік, виховує в дітях простоту та чесність, мати, жінка глибокої віри, плекає в Асссунті, її трьох братах та сестрі християнське життя.

Коли найстаршій дочці виповнюється шість років її віддають до школи, але лише на два роки… Бідність батьків не дозволила на більше. Ассунта допомагає матері виховувати молодших братів та сестру, виконує необхідні роботи по господарству. Родина Паллота настільки вбога, що невдовзі дівчинка йде працювати на будівництво, носить таці з мулярськими сумішами, каміння, вапно. Потім вчиться і працює у старого кравця. Вже тоді всіх захоплює її терплячість та жертовність, смиренність та простота у відносинах з людьми.

У дванадцять років Ассунта приймає Перше Святе Причастя і з тієї хвилини її життя повністю спрямоване на Бога. Пізніше вона напише: «Ісус – Євхаристія схопив мене своєю красою і заволодів моїм серцем назавжди».

З дитинства Ассунта веде глибоке духовне життя: вчить молитися молодших братів та сестру, часто заходить до церкви і молиться перед Святими Дарами, приходить на зустрічі Дітей Марії, приступає до Святих Таїнств. Її віра поглиблюється. Набожність щодо Марії робить її вірною ученицею Богородиці. Ассунта роздумує над радостями Марії, її болями та славою, а благодать притягує її до глибокої дружби з Матір'ю Ісуса.

Від миті Першого Святого Причастя Ассунту все більше захоплює прихований у дарохранительниці Ісус. Годинами дівчинка молиться в пустому храмі, навчає релігії дітей з села; вона щаслива, що може говорити іншим про Ісуса. Ассунта знає, що таке матеріальна убогість, і відкриває її духовне значення; черпає радість з жертовності; забуває про себе і з простотою та смиренністю служить братам.

Ассунта часто задумується над тим, щоб посвятити себе на особливу службу Богові. Звичайно, її родина проти, адже батькам потрібна поміч і дівчина це добре розуміє. До того ж, Ассунта - вбога, у неї немає грошей на обов’язковий у ті часи посаг. Але Бог ухопив Ассунту  і жодна інша любов ніколи її не отримає. Дівчина не знеохочується і довіряє себе Богу, вона молиться, постить.

Пізніше батьки таки згоджуються на вступ дочки до монастиря, бо «її спонукає до цього таємнича сила».   5 травня 1898 Ассунта залишає родинний дім і їде до Риму. Марія від Страждань Господніх(сьогодні блаженна засновниця францисканок місіонерок Марії) приймає її до спільноти. Ассунта згадуватиме: «Мене прийняли з жалості».

Зараз 6 травня 1898 року, місяць Марії, дім Марії, і нове життя Ассунти в цьому домі. Сестра Ассунта виконує найпростіші справи: працює на городі, у пральні, у хліву, в курнику, у винограднику. «Все для Ісуса!» - Він її сила і джерело радості. За свідченнями сестер вона працює добре і швидко, ніколи не сперечається, готова залишити розпочату справу і взятися за нову з усмішкою та цілковитою згодою. Ассунта від початку свого монаршого життя вірна Уставу, дотримується не тільки зовнішніх приписів, але, передусім, живе оживляючим Духом, кожне її діло стає кроком до сопричастя з Христом.

«Здається, вона не шукає нічого, крім того, що може задовольнити доброго Бога і живе по-справжньому для Нього»(свідоцтво сестри).

Молода сестра Ассунта вдивляється в Євхаристичного Ісуса, вдумується і захоплюється любов'ю Бога, прихованого у Хлібі, Його присутність –це радість для неї, це її відпочинок, її пожива та світло.

Ассунта глибоко живе молитвою, її душу все більше пронизує Бог. Але не обминають і страждання. Вона уболіває через розлуку з батьками, відчуває страх перед новим середовищем, її старі звички бунтують. Сестра Ассунта переживає внутрішні битви, дискутує та бореться сама з собою, з власними думками… Ці непомітні битви роблять щоденні обов’язки важчими. Дівчина слухняно несе хрест обов’язків і тим самим виконує Божу волю. Пізніше напише: «Коли я була послушницею, Ісус дав мені благодать перемагати багато спокус слухняністю». ЇЇ проста віра знаходить Бога в Уставі, наставницях, сестрах.

Немає свідоцтв про екстази, ба навпаки, Ассунта  часто стоїть на молитві, щоб не заснути.  Вона отримала дар великої, глибокої і при цьому звичайної віри, віри, яка дозріває в щоденності. Ассунта вірна обов’язкам, молитві; приймає труднощі від праці, втому. ЇЇ життя позбавлене людської слави та блиску, непомітне, вона покірно служить там, куди її призначають. Наскільки ж  добре ця монахиня зрозуміла слова Марії від Страждань Господніх: «Передусім через смиренне та непомітне апостольство між Богом та душею можна отримати найбільші благодаті…а для цього треба побачити свою малість, нікчемність, і нехай кожен день буде повною вірністю нашим завданням, слухняністю та досконалою любов'ю…думка про мучеництво дуже близька нашому покликанню».

У 1900 сім францисканок місіонерок Марії гинуть у Китаї мученицькою смертю, ця звістка ще більше посилює в Ассунті бажання віддатися Богу без вороття.

8 грудня 1900 сестра Ассунта складає перші обіти на три роки, вона щаслива, повторює: «Усі блага я отримала завдяки Марії…глибоко відчуваю, що це вона мене веде…»

Засновниця шукає серед сестер бажаючих замінити мучениць, вона пише: «Бог чекає для свого діла вашої щедрості, щоб усе прийняти з Його руки. Ассунта ховає ці слова у серці і далі вірно виконує свої щоденні завдання.

Молода сестра розкошує пізнанням Бога і поглиблює своє духовне життя через слухняність та чистоту. ЇЇ опікунки говорять: «Я не чула, щоб вона коли-небудь скаржилася, її можна було зустріти тільки з усмішкою, зосереджену на виконанні обов'язків. Дивлячись на неї, можна було припускати, що вона постійно жила в Божій присутності і працювала тільки для Нього… вона розпізнавала Божу волю навіть у найменших дрібницях свого життя… Нічим не вирізнялася. Проходила поруч непомітно, пильна в праці і готова зробити те, про що її просять… навіть найважчі речі робила з радістю».

Ассунта завжди погоджується на Божу волю, вона знаходить її в заповідях Церкви, в Уставі, у наставницях, в усіх подіях життя. Девізи молодої сестри захоплюють: «Як хоче Ісус! Краще померти, ніж образити Ісуса найменшим добровільним гріхом!»

Ще одна сестра говорить про неї: «Те, що я бачила в ній протягом цих років - то велика любов до чистоти, у неї був чистий погляд… слухаючи її чисті звіряння, я не раз думала, що сестра Ассунта не втратила невинності хрещення».

Джерело чистоти цієї простої дівчини – щоденна зустріч з Ісусом у Євхаристії. «Велика любов - для чистоти…чистоти наміру - просить Ассунта про благодать для світу – все з любові до Бога».

3 січня 1902 Ассунта їде до Флоренції. До родини пише: «Дякуйте Господу за мене, я бачу, що мене наповнено стількома благами! Я захоплена любов'ю Бога до всіх людей, а особливо до мене!» Ассунта постійно дякує і заохочує до цього інших: «Завжди за все дякуйте! Бо усе є благодаттю!»

У новій спільноті допомагає в пральні, доглядає за хворими сестрами, клопочеться у курнику, годує кролів. Все робить з любові до Бога, а з цієї любові, в свою чергу, походить її велика любов до ближнього.

Єдина турбота непомітної сестри - подобатися Богу, бути святою. Ассунта піклується про своє спасіння, та не забуває молитися і про спасіння інших.

8 грудня Ассунта пише прохання скласти вічні обіти. До цього звернення додає інше: «Прошу дозволу скласти приватну обітницю посвячення себе Найсвятішому серцю Ісуса, всіх своїх думок і вчинків, навіть найбільш звичайних. 13 лютого 1904 сестра Ассунта складає вічні обіти і посвячує себе Найсвятішому серцю Ісуса. «Я люблю Ісуса, Який прийняв мене у своїй шлюбній палаті, Матір Якого Діва і Батько сама Чистота… Ось Той, Чия любов зробила мене чистою, сопричастя з Ним мене очистило і єдність з Ним зберегла мене дівою. Він дав мені Свою обручку і зодягнув мене невимовною радістю».

До батьків Ассунта напише: «Я щаслива… благодать, яку мені подаровано надто велика, тому я повинна бути дуже вірною. Звісно, власними силами я не можу нічого, але всього чекаю від благодаті через заступництво Святої Діви».

Перед Ісусом, прихованим в малому білому окрайці хліба, молода сестра відкриває красу покликання францисканки місіонерки Марії – покликання жертви заради місії Христа. ЇЇ апостольське переконання зростає. 1 січня 1904 Ассунта пише до Марії від Страждань Господніх: «Я готова, якщо цього хоче Ісус, на виїзд до Китаю, особливо до прокажених. Я не достойна, але якщо Ісус хоче… Зараз, коли представила моє прохання, я заспокоїлася. Як Ісус захоче…Я спокійна, бо якщо Бог захоче, то дасть натхнення наставницям, аби вони відправили мене на місію або ж туди, де буде ліпше для моєї душі». Марія від Страждань Господніх приймає її прохання і Ассунта готується поїхати до Китаю. Вона щаслива. Покидає Італію без прощання з рідними(як тоді наказував устав), без надії на повернення; Ассунта знає, що йде назустріч стражданню, а може й смерті.

Разом з іншими сестрами йде на прийом до папи римського Пія X. Саме цей папа кількома роками пізніше розпочне процес про проголошення Марії Ассунти блаженною. Подорож триває, дні без Святої Служби здаються ще довшими, Ассунта бореться із знеохотою, але не дає знати про це нікому. Молиться, довіряє себе Матері Божій. Адже ціль подорожі – радість зустрічі з сестрами, і передусім, радість Євхаристії. Подорож гірськими селами відкриває Ассунті слова святого Франциска: «Любов ніхто не любить». Монахиня молиться за мешканців тих країв.

Нарешті мети досягнуто –  Тонг-еул-кеу. Завдання Ассунти і її нової спільноти – праця в сирітському притулку, де знаходиться триста дітей-сиріт. Сестра Ассунта працює в кухні дев'ять місяців. У її серці бринять слова святого Пасхалія: «Треба мати для Бога серце дитини, для ближнього – серце матері, для себе – серце судді».

Ассунта в усьому прагне бути вірною Богу і Його благодаті. Крім сповідника і наставниць ніхто не підозрює, що переживає майбутня свята. Рукопис, який залишила нам ця францисканка розкриває перед нами плоди її святості.

8 грудня 1903 Ассунта складає обітницю робити все з любові до Бога: «Боже мій, через Твою святу благодать і заступництво Діви Марії, складаю обітницю чинити все для Твоєї Любові; посвячую себе назавжди Найсвятішому Серцю Ісуса, з усіма моїми думками, словами та вчинками, тими, що їх роблю у житті, і тими , які об'являться після моєї смерті, щоб Найсвятіше  Серце Ісуса розпоряджалося ними як Йому до вподоби».

У лютому 1905 розгорілася епідемія тифу: хворіє п'ятдесят дітей, помирають дві сестри. Ассунта служить завзято і з любов'ю. 19 травня у Ассунти також виявлено тиф. У сусідній палаті помирає одна з сестер, співчутлива Ассунта бажає померти замість неї, але стверджує: «Як хоче Бог». Невдовзі просить уділити їй помазання хворих, сповідається, приймає Святе Причастя. Серед проблисків свідомості шепоче: «Я стільки страждаю, але це для інших». Як приспів повторює: «Євхаристія…Євхаристія». 5 квітня розпочинається конання. Сестри, які знаходяться біля ліжка Ассунти відчувають запах кадила, фіалок, троянд, лілей. Безмежне здивування! Скорбота перемінюється в радість. Через два дні сестра Марія Ассунта помирає. Але звістка про прекрасний запах розходиться по всій околиці, до сирітського дому сходяться люди, всі хочуть побачити таємничу сестру. Дивовижний запах тримається три дні і відновлює атмосферу життя навколо. Ассунту поховано, але розмови про події, пов’язані з її смертю не припиняються.

23 серпня 1913 проходить ексгумація – сестри хочуть поховати сестру Ассунту біля мучениць. Виявляється, що тіло святої залишилося таким самим, як у день похорону.

У 1923 році розпочато процес про проголошення Ассунти блаженною. Під час процесу відбуваються різні чудеса.  7 листопада 1954 папа Пій XII проголошує сестру Ассунту блаженною. Він говорить так про її життя:  «Коли любиш Ісуса Христа, віддаєш життя постійно».

Смиренна діва з Форче голосно промовляє до всіх прикладом свого життя: «Завдяки благодаті Бога можна протистояти пожадливості світу, і так виконувати найбільшу славу для створіння – не тільки заповіді, але й поради(євангелічні), тобто, ніби заховані прагнення Бога».

 

Я прошу Бога, щоби Він дозволив світу зрозуміти, що означає чистота наміру, зміст якої - усе робити з любові до Бога, навіть найбільш звичайні речі.

                                                        Марія Ассунта ФММ

 

Сьогодні Ассунта заступається за нас перед Богом. Багато людей отримують благодаті через її посередництво. Особливо через її заступництво моляться жінки, що не можуть мати дітей, і просять про благодать материнства.

Молитва

Блаженна Маріє Ассунто, ти отримала від Бога місію нагадувати світу, що тільки покора і любов цінні в Його очах. Допоможи нам зрозуміти твоє послання і виконувати, як і ти, кожен вчинок, малий чи великий, з чистим наміром і бажанням прославити Небесного Отця. Амінь

Просимо усіх, хто отримав через посередництво Марії Ассунти особливі благодаті, повідомити про це сестер францисканок місіонерок Марії:

Сестри ФММ

вул. Чехова, 8

м. Виноградів

Закарпатська область

90300