Марія від Страждань Господніх – засновниця Згромадження Францисканок Місіонерок Марії

Елен де Шапотен народилася 21 травня 1839 р. в Нант у Франції, в аристократичній сім’ї лотарингсько-бретонського походження з живою традиційною вірою, що була гаряче прив’язана до Церкви і до монархії, які на той час були нероздільні. Радісна і неймовірно талановита Елен щасливо росла серед десяти рідних і двоюрідних сестер та братів у самому серці цієї великої і міцної родини, в старому палаці в Фор недалеко від Нанту.

Починаючи з 1850 р. її молоде життя буде позначене досвідом смерті. Одна за другою помирають її двоюрідні сестри, дуже дорогі для неї, і дві її старші сестри. Тому з дитинства її переслідує запитання: „Хто вартий любові?”. Вона не знає, чим заспокоїти своє серце. Але її прагнення буде невдовзі заспокоєне. Духовний досвід, який вона отримала в 1856 р., буде орієнтиром для всього її життя. Вона чує у своєму серці слова: „Я завжди буду любити тебе більше, ніж ти Мене”. І одразу все стало для неї зрозуміле: чернече життя стане для неї шляхом, на якому вона зможе віддати себе без решти Тому, Хто повністю заволодів нею.

Потім прийде час пошуків і очікувань, позначений смертю її матері, яка не зуміла примиритися з покликанням дочки. 9 грудня 1860 р. Елен вступає до монастиря кларисок. Це буде недовгий, але дуже важливий на її шляху етап. 23 січня 1861 р. вона переживає новий сильний духовний досвід – Розіп’ятий Христос закликає її віддати життя за Церкву і Папу Римського. Після цього Елен захворіла, і сім’я, яка і до того не погоджувалася з її перебуванням у монастирі, добивається, щоб вона повернулася додому.

Так минають три роки, з 1861 по 1864. Вони стали для Елен часом пустелі і дозрівання. Сім’я, схильна думати, що для її здоров’я чернече життя важке, переконує в цьому всіх священиків Нанту. Елен перебуває в ізоляції, а отримана благодать обтяжує її, бо не має відваги з кимось про неї розмовляти. Вона занурюється в читання, що було її пасією ще в дитинстві. Бібліотека в палаці у Фор була багата працями видатних письменників XVII століття. Вони відкривають перед нею глибини Святого Письма і творів Отців Церкви, особливо св. Августина. Це виявиться для неї безцінною знахідкою.

У 1864 р. Елен знаходить підтримку в одного єзуїта, отця Петі. Він нещодавно прибув у Нант і не був упереджений проти її прагнень. Отець Петі звертає увагу Елен на нове Згромадження – Сестер Марії Репаратриси. Вона просить про вступ до цього Згромадження й одразу отримує позитивну відповідь. Думка про те, що не може бути кларискою, ще болісно відкликається в її серці, але приймає все як Божу Волю. Сім’я вже не ставить настільки сильного опору, і вона приєднується до Згромадження Сестер Марії Репаратриси.

Після року новіціяту, під час якого вона приймає ім’я Марії від Страждань Господніх, її несподівано, тому що Згромадження не мало місійного виміру, посилають з місією в Індію, в округ Мадурай.

Мадурай, куди приїхала Марія від Страждань Господніх, був місцем, де місіонерська праця перенесла багато потрясінь. Місія знаходилася в центрі боротьби обрядів і юридичних приписів, через що наростали суперечки. Місіонери, які не мали досвіду в цих сферах, щоденно були змушені зустрічатися зі складними ситуаціями.

Через кілька місяців після свого приїзду Марія від Страждань Господніх була призначена настоятелькою монастиря в Тутікоріні, а через рік, в 1867 році – провінційною настоятелькою трьох домів, які належали Згромадженню Сестер Марії Репаратриси в Мадураї. Тоді часу їй було двадцять вісім років. Цю відповідальність вона буде нести протягом дев’яти років. Тут черпає великий життєвий досвід у сфері місійної діяльності і проблем на місіях.

У 1876 р. низка протиріч і сумних подій змушує Марію від Страждань Господніх разом з двадцятьма сестрами з Мадурая, залишити Згромадження Марії Репаратриси. Цей розрив стане початком для реалізації її головного діла в Церкві.

У грудні 1876 року Марія від Страждань Господніх разом з трьома сестрами прибуває до Рима і складає Папі Пію IX прохання про продовження місіонерського життя шляхом заснування нового Згромадження Місіонерок Марії, яке має орієнтуватися виключно на місію. 6 січня 1877 року Пій IX повідомив їх про свою згоду на це нове Згромадження.

Дуже швидко прибувають нові чернечі покликання і це спонукає Марію від Страждань Господніх повернутися до Рима для того, щоб надати своєму Згромадженню регулярні канонічні основи, без яких воно не зможе розвиватися. Вона бажає також знайти опору в більшій чернечій духовності, яка б забезпечила стабільність і відкритість.

Від моменту прибуття до Рима обставини ведуть її до Генерального Міністра францисканців. Вона тут знову відчуває себе вдома, близько святого Франциска, якого, в глибині свого серця, ніколи не переставала називати своїм отцем. В серпні 1882 року був заснований дім у Римі, а 4 жовтня , на свято св. Франциска, на його сімсотлітній ювілей, Марія від Страждань Господніх була прийнята до Третього Францисканського Ордену.

Опираючись вже на ці міцні основи – вкорінення в Римі і приналежність до Францисканського Ордену, – Марія від Страждань Господніх розпочинає довгу і важку боротьбу: протягом 1882-1884 років її діло було піддане сумнівам. Тоді вівся процес, на якому розглядався сам факт існування її Згромадження. Марію від Страждань Господніх тимчасово відсторонили від виконування обов’язків генеральної настоятельки і заборонили спілкуватися з сестрами. Папа Лев XIII назначає свого „ділового представника” для розслідування її справи. Висновки були ясні і точні: у квітні 1884 року Марії від Страждань Господніх дозволили повернутися до обов’язків, а її згромадженню дали дозвіл розвиватися на лоні францисканської родини.

Цей період, коли Марія від Страждань Господніх знову переживає пустелю, приниження, осудження, не маючи можливості навіть висловитися, стане для неї животворним джерелом. У цьому стражданні її харизма очищується, поглиблюється і набирає цілісності. До цього періоду належать деякі з її найпрекрасніших духовних текстів.

Наступні двадцять років дадуть незвичайний розквіт цій новій гілці францисканської родини, яка буде розвиватися в непередбачений спосіб. Життя Марії від Страждань Господніх є суцільним „героїчним жестом”. Вона присутня всюди – у матеріальних справах, духовних, апостольських, суспільних і духовних. Будуть закладені вісімдесят шість спільнот на всіх континентах – в Європі, Азії, Америці, з приблизно трьома тисячами черниць.

У 1900 році сім францисканок місіонерок Марії загинуть мученицькою смертю в Китаї. Для Засновниці це стане болем і гордістю, бо вона скаже „від сьогодні я маю сім істинних францисканок місіонерок Марії”. Щоб замінити їх, вона відсилає нову групу, в складі якої буде молода сестра Марія Ассунта, яка швидко завоює прив’язаність китайців своєю мовчазною щедрістю до того, як помре від тифу у 1905 році.

Сама Марія від Страждань Господніх перейде до дому Отця 15 листопада 1904 року в Сан-Ремо.